ЧАРИ НОЧІ

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі…"
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!"

1904

Опівночі айстри в саду розцвіли…
Умились росою, вінки одягли,
І стали рожевого ранку чекать,
І в райдугу барвів життя убирать…

І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про сонячні дні, –
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в'януть, де вічна весна…

Так марили айстри в саду восени,
Так марили айстри і ждали весни…
А ранок стрівав їх холодним дощем,
І плакав десь вітер в саду за кущем…

І вгледіли айстри, що вколо – тюрма…
І вгледіли айстри, що жити дарма, –
Схилились і вмерли… І тут, як на сміх,
Засяяло сонце над трупами їх!..

Я сама собі плеєр,сама собі сканер,я зроблю тебе кольоровим.
Я даю собі слово не хворіти зірками,я порушую це своє слово.
Крихітка Цахес

Писала з памяті)))))

Додано (2008-11-08, 5:11 Pm)
---------------------------------------------
Не розцвітай, цвітко, під осінь холодну,
По теплім розмаю,
В зеленому гаю,
У пізній задумі,
І сумі.

Бо тебе обгорнуть не людські обійми,
Але хвилі рвучі,
Вихори колючі,
Осінні тумани,
Кайдани.

Ой не цвіти люба, бо зима сміється,
Гуляють морози-
Ти наплачеш сльози
І замкнеш повіки
Навіки.

Не розцвітай, цвітко, під осінь холодну,
Почекай у гаю
Сонячного маю,
Тоді й цвіти в полі,
На волі.

Ю. Боршош-Кумя`ятський.
1930

Я сама собі плеєр,сама собі сканер,я зроблю тебе кольоровим.
Я даю собі слово не хворіти зірками,я порушую це своє слово.
Крихітка Цахес

Я не зійшла, посіяна в бетон.
Не прийнялась, морозами пробита.
Я недоцільна - наче камертон
У кулаці кошлатого бандита.
Л. Костенко

Додано (2008-11-29, 0:02 Am)
---------------------------------------------
Усі говорять: “він навіки згинув!”
А серце каже: “ні, він не покинув!”
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,
Тут, в глибині, і б’ється враз зі мною:
“Я тут, я завжди тут, я все з тобою!”

Так, завжди, чи в піснях забути хочу муку,
Чи хто мені стискає дружньо руку,
Чи любая розмова з ким ведеться,
Чи поцілунок на устах озветься,
Струна бринить лагідною луною:
“Я тут, я завжди тут, я все з тобою!”

Чи я спущусь в безодні мрій таємні,
Де постаті леліють ясні й темні,
Незнані й знані, і наводять чари,
І душу опановують примари,
А голос твій бринить, співа з журбою:
“Я тут, я завжди тут, я все з тобою!”

Чи сон мені склепить помалу вії,
Покриє очі, втомлені від мрії,
Та крізь важкі, ворожії сновиддя
Я чую голос любого привиддя,
Бринить тужливо з дивною журбою:
“Я тут, я завжди тут, я все з тобою!”

І кожний раз, як стане він бриніти,
Тремтять в моєму серці тії квіти,
Що ти не міг їх за життя зірвати,
Що ти не хтів їх у труну сховати,
Тремтять і промовляють враз зо мною:
“Тебе нема, але я все з тобою!”

Леся Українка

Додано (2008-12-21, 5:36 Pm)
---------------------------------------------
Була на зльоті творчої молоді, там було много письменників, раження супер!
Сьогодні в і-неті знайшл вірш Ростіка, аж застрибала, він взагалі журналіст(перше місце посів доречі), но вірші також пише, він читав його і я ще подумала, що класний вірш, а тепер знайшла поділюся.
Ми – покоління нове, молоде!
Ми – покоління нове, молоде,
Нова доба, чи ера, чи період.
Бо ми-народ, який вперед іде,
Не дивиться ні вправо, ні наліво.

Ми – покоління нове, молоде.
Ми віддані своїй державі.
Епоха перемін і змін гряде,
І зміни ці робити кожен вправі.

Ми – покоління нове, молоде,
Рішуче, вільне від кайданів і оков.
Народ не жде, і час не жде, -
Вставай, не спи, наш час прийшов!

Ми – покоління нове, молоде,
Прийшли разом із ранньою весною.
Кого чекаєм ми? Ну як кого?! Тебе,
Готового до боротьби, до бою!

Ростислав Галелюк

Додано (2009-02-19, 2:59 Pm)
---------------------------------------------
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Л. Костенко