| Alone | Дата: Вівторок, 2008-06-10, 5:34 PM | Повідомлення # 1 |
 Полковник
Група: Користувачі
Повідомлень: 245
Статус: Offline
| Я…я був простим хлопцем, таких на світі багато. Хоча…Почну з початку.
Я жив у США, учився в школі, в останньому (Слава Богу) класі. Я був крутим пацаном, всі дівчата мріяли про якийсь знак уваги, то що. Кожен однокласник мріяв стати моїм другом, а вона…Вона була надзвичайною, не одною з багатьох, а єдиною з усіх. ЇЇ батьківщиною була Україна, вона приїхала в США по програмі обміну студентами на рік навчання. Вона була весела й відкрита та в одно час сумна й загадкова, я ніколи не знав що вона зробить наступної миті. Вона мала розкішне русе густе та ідеально рівне волосся, голубі з відтінком дожчового неба очі, очі…Її очі так дивилися на мене, з часточкою нахабства, насмішки, і коли я щось питав підіймала брови і дивилась на мене так ніби я питаю щось очевидне. Вона часто відповідала на мої питання словами пісень (мало того Українських, а я їй між іншим не поліглот).вона говорила так, що її слова можна було цитувати приводячи аргументи великим філософам. Часто коли я говорив з нею мені здавалося що вона десь далеко, хоча вона відповідала на мої запитання, як вона казала:»Моя голова завжди в межах Стратосфери * , та ноги ніколи не відірвуться від землі.» Коли вона співала мені її улюблені пісні її улюбленого українського гурту, мені здавалось що я розумію все, слово в слово. Чи я її любив? Звичайно! Я не міг без неї, я потребував бачити її, чути її голос. Але дозвольте почати розповідь спочатку історії.
Я йшов дорогою навіть не уявляючи який подарунок мені зараз принесе доля. Раптом я побачив її. Вона (пізніше я дізнався що її звали Ніка) ішла назустріч мені, в руках у неї був блок мінеральної води. Я прискорив хід щоб допомогти їй нести цю тяжку ношу.
- Дозвольте допоможу.-сказав я
- Я б з радістю, - сказала Ніка, - та я вже якось сама. – промовивши це дівчина завернула до дверей будинку біля якого знаходилася.
- Ну от, мені не щастить зробити добре діло, так може ще зустрінемось і я намагатимусь якось викупити свою провину?
- Можливо, - сказала вона й зникла за дверима.
Вона пішла, але почуття неспокою яке вона викликала в мене при зустрічі навіть зараз не покинуло мене. Я довго не міг заснути тієї ночі, а коли таки заснув – мені наснився сон який я бачив часто, ще з дитинства я бачив цей сон. Я побачив її – Ніку вона снилася мені часто, цей сон був дивним я просто наче спостерігав за нею, а вона не бачила мене, ніхто мене не бачив, я був наче невидимка.
Я не вірив до цього в кохання, в вічне і нерозривне почуття яке супроводжує тебе все життя, та тепер я зрозумів:»Я кохаю її, і готовий кричати про це на весь світ.»
Я сама собі плеєр,сама собі сканер,я зроблю тебе кольоровим.
Я даю собі слово не хворіти зірками,я порушую це своє слово.
Крихітка Цахес
|
| |
| |
